Племінниця Чоловіка Заявила, Що Чекає Дитину. Але Я Не Повірила Їй — І Змусила Зробити Тест!

ИНТЕРЕСНОЕ

В суботу у найкращої подруги ювілей був — 30 років. Наїлися ми добряче, тому додому я не поїхала, у неї і ночувала. З ранку в неділю, ледве-ледве продерши очі, я поїхала додому. А вдома — картина маслом: сестра чоловіка, Зоя, сидить у нас на кухні, ридає гіркими сльозами, а чоловік мій навколо неї носиться, не знає за що взятися. — Привіт, що за соплі з раннього ранку? — запитала я. Чоловік на мене шикнув: — Бачиш, людині погано! А ти тут зі своїми жартами!

Зрозумівши, що я зайва на цьому «святі життя», я гордо пішла в душ, прихопивши пляшку мінералки з холодильника, дбайливо покладену туди напередодні нашого жіночого сабантуя. Вийшла з душу я зовсім іншою людиною. По крайней мере, жити вже трошки захотілося. На кухні нічого не змінилося — все та ж ридаюча Зойка і мій благовірний, який носиться навколо неї. — Бачиш, їй все одно, що у мене сталося! — з завиванням проспівала Зоя. — Ходить, ніби я — порожнє місце! — Дійсно, сонечко. Могла б просто з ввічливості запитати, що сталося! — з докором подивився на мене чоловік. — Розповідай, Зоя, — зітхнула я. Організм вимагав сну і води. Але я мужньо вислухала промову Зої, перемішану з схлипуваннями і завиванням. — Не хочу, каже, внуків.

Іди, каже, позбавляйся. Ну і що, що роботи немає і чоловіка немає? Головне-дитинка, нове життя! Хоч щось після себе залишити! А вона мене вигнала. Каже, не для того мене народжувала, щоб я потім від кого попало народила. І що мені тепер робити? Як жити? Де жити? На що жити? — розмазуючи сльози по щоках, ридала Зоя. — Як де? Тут поживеш, кімнату виділимо, племяннічка голодним або голодною не залишимо. У декреті вчишся, потім на роботу вийдеш, дитини в садок віддаси. Ми допоможемо! Все, що не реви! Тобі нервувати не можна! — заспокоїла я Зою. — Я піду, посплю ще трохи. — Спасибі! — подивилася на мене сестра чоловіка. — Я ніколи тобі цього не забуду!

Даремно мама каже про тебе всякі гидоти, ти — справжній друг! — Зоя почала мене обнімати. У неділю з ліжка я так і не встала — різнокольорові солодкі коктейлі на ранок виявилися досить підступні — голова боліла жах як. У понеділок чоловік поїхав на роботу раніше. Я пішла в душ. Зайшла у ванну, налаштувала воду, згадала — забула рушник. Вийшла і чую — Зоя по телефону розмовляє: — Так, мам. Повірила. Ти б чула, як я ревіла! Брат відразу повів себе. І ця повелася. Через місяць-два дитину ніби втрачу — не виженуть адже після такого. Зойка засміялася. — Не переживай, мамо. Вони у мене швиденько розлучаться. Знайдемо йому нормальну дружину.

Так звідки у неї права на квартиру? Не сміши мене! Брат подивиться на мою втрату, ти підключився — волосся рвати почнеш і нити, що онуків хочеш, кине пустушку свою. Точно тобі кажу — кине! Я зайшла назад у ванну і почала думати — що ж робити? Як вивести її на чисту воду? А я їй ще й допомогти хотіла! Невже, так можна? На найболючіше тисне: не виходить у нас з чоловіком з дітьми, ми вже змирилися, тому племінників чекали з нетерпінням. На роботі з колегами бідою своєї поділилася. Ті обурилися: — Жени її в шию! Нічого не треба вигадувати! Чоловік, якщо нормальний, тобі повірить. А не повірить — навіщо такий чоловік? Логічно. Я так і зробила.

Увечері, коли повернулася додому з роботи, я зібрала домочадців — чоловіка і його сестру, і прямо сказала про почуте ранковому розмові. А чоловік, розумниця моя, взагалі дістав тест і сказав сестрі: — Іди, роби. Знаю я вас з матір’ю! Я аж трохи в осад не випала, не очікувала від нього, чесне слово. Тест виявився негативним. Зойка, з усіма почестями, була спроваджена з нашого будинку. Але «легенди про дитину» вона все ж дотримується: через дві години після її від’їзду нам зателефонувала тітка чоловіка і відчитала нас за те, що ми вигнали бідну дівчину в надії. Ось так: те, що, нібито, її вигнала рідна мати, це нормально, а безсердечна я — це злочин. І немає нам з Артемом, таким-сяким, виправдання. Так нам воно і не треба

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *