Я вкладала всі гроші та час у сім’ю сина, але днями таке дізналися про себе, що більше їхнього імені чути не хочу

INTERESTING

Так сталося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Гроші приносили у дім усі. Ніколи не ділили їх та й не рахували, хто приніс більше. Через постійну суєту мені хотілося, щоб я скоріше вийшла на пенсію. Коли ж це нарешті сталося, що всі домашні справи лягли на мене, а я й була рада цьому. Вранці прокидалася, готувала сніданок для невістки та сина, відправляла їх на роботу, потім займалася онуками. Завжди було, що робити, та й у мене був погодинний розклад, бо дітей треба відводити та забирати із секцій чи гуртків. Моє щастя тривало не вічно: якось отримала я смс-ку від сина. Мабуть, вона призначалася не мені.

Так сталося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Мені подобалося, що ми живемо великою та дружною сім’єю. З невісткою ніколи не сва рилися, навпаки, допомагали та прислухалися до думки один одного. У сина та невістки троє дітей. Я завжди їм допомагала з ними. Бувала, що з невісткою ліkарняні брали разом, щоб за дитиною стежити. Гроші приносили у дім усі. Ніколи не ділили їх та й не рахували, хто приніс більше. Через постійну суєту мені хотілося, щоб я скоріше вийшла на пенсію. Коли ж це нарешті сталося, що всі домашні справи лягли на мене, а я й була рада цьому. Вранці прокидалася, готувала сніданок для невістки та сина, відправляла їх на роботу, потім займалася онуками.

Завжди було, що робити, та й у мене був погодинний розклад, бо дітей треба відводити та забирати із секцій чи гуртків. Моє щастя тривало не вічно: якось отримала я смс-ку від сина. Мабуть, вона призначалася не мені. «Мало того, що мама сидить у мене на աиї, то їй ще й ліkи купувати треба». Мій світ звалився після прочитаного. Я не очікувала, що мій рідний син може думати про мене. Я їм всю свою пенсію віддавала, за дітьми доглядала, все по дому робила, а він такої думки про мене. Ліkи деякі я отримую безкоштовно, пільга у нас є така для пенсіонерів. Поговоривши із сином, я сказала йому, що прощаю. Але всередині все стискалося. Жити з ними більше не могла.

Зібрала речі та переїхала у орендовану квартиру. Переді мною постало питання, на які гроші мені тепер жити. Адже вся пенсія йшла на оренду квартири. Я вирішила сфотографувати кілька своїх робіт з батіку. Розпис по тканині завжди був моїм захопленням, у мене виходило дуже добре. Попросила колишніх колег зробити мені рекламу з «сарафанного радіо». Через якийсь час у мене з’явилися перші клієнти. Звичайно, гроші були невеликими, але жити на них можна було. Деякі сусіди, коли дізналися про мої роботи, попросили навчити цьому мистецтву своїх дочок. Так у мене з’явилися перші учні. Я живу тепер добре, від сина жодної копійки не прошу. Нехай радіє, що я не сиджу на шиї.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *