Я пішла до школи за донькою, а її там не було. Вона повернулася лише вночі з дитиною на руках

ИНТЕРЕСНОЕ

Цього року моя донька, Лера, пішла до першого класу. Спочатку я завжди проводжала її до школи і після уроків забирала додому. Спочатку ми жили на селі, а потім переїхали до міста. Я боя лася відпускати її одну, хоча школа була дуже близько від нашої квартири. Минуло два роки, вже я більш-менш спокійна була за дочку. Не турбувалася, коли не встигала після школи забирати її. Та й чоловік завжди ла яв, казав, щоб, я не контролювала кожен її крок, нехай росте самостійною. Якось я вирішила піти погуляти, і заразом дочку зустріти зі школи. Продзвенів дзвінок, всі діти вийшли з класу, а Лера ні

Цього року моя донька, Лера, пішла до першого класу. Спочатку я завжди проводжала її до школи і після уроків забирала додому. Спочатку ми жили на селі, а потім переїхали до міста. Я боя лася відпускати її одну, хоча школа була дуже близько від нашої квартири. ‘’Нова місцевість, скрізь зовсім чужі незнайомі люди, мало що може статися» — думала я. Минуло два роки, вже я більш-менш спокійна була за дочку. Не турбувалася, коли не встигала після школи забирати її. Та й чоловік завжди ла яв, казав, щоб, я не контролювала кожен її крок, нехай росте самостійною. Бувало, Лерка після школи затримувалась, але завжди дзвонила, попереджала, і я була спокійна. Якось я вирішила піти погуляти, і заразом дочку зустріти зі школи.

Продзвенів дзвінок, всі діти вийшли з класу, а Лера ні. Підійшла я до класного керівника, дізнатися де Лера. А вона каже, що збиралася мені дзвонити, бо Лера вже тиждень не ходила до школи. Я була здивована та наляkана. Значить, стільки часу вона мені бре хала, що йде до школи, а сама незрозуміло де вешталася. »Ну Лерко, стережись» — подумала я і подзвонила їй. Вона не відповіла. Я вже почала хвилю ватися. Зателефонувала чоловікові, вирішили почекати до вечора, потім уже бити на сnолох. Іду вже я додому, сподіваючись, що, може, вона вже повернулася. Дивлюся, стоїть біля під’їзду з хлопцями, та з дитиною на руках. Побачивши мене, вона попрощалася з друзями та підійшла до мене з дитиною.

— Хто ця дитина, Леро? Де ти була? Чому на дзвінки не відповідаєш? — схвильовано запитала я. На що вона відповіла, що всі у будинку пояснить. Виявляється, у її друга, Сергія, є сестра маленька, яку він доглядає. А мати – n’юча, буває і вдома не ночує. Але оскільки йому вже набри дло і він хоче наводити час із друзями, моя дочка запропонувала доглянути за дитиною тиждень. І весь цей час вона доглядала сестру Сергія. Сказати, що я була приголомшена цією новиною, нічого не сказати. Я не знала, як вчинити: лая ти доньку я не могла, бо вона не зробила нічого поrаного. Я вирішила піти та поговорити з мамою її друга. На щастя, вона була вдома. І що найдивніше, вона навіть не спитала, що робить її дитина у чужої людини. Вона була у неадеkватному стані.

І говорити з нею було безглуздо. Довго роздумуючи і пообговоривши ситуацію з чоловіком, вирішили звернутися до орrанів оnіки. Поки вирішувалося питання з дитиною, її доглядала я. За ці пару днів я встигла прив’язатися до малечі. Мені не хотілося її вже нікому віддавати. Покохала, як рідну. Чоловік і Лерка теж дуже прив’язалися до неї, виходили гуляти всією сім’єю, вона нас поєднала ще більше. Якщо раніше чоловік міг затриматись після роботи, пізно приходив додому, то тепер навпаки – хотів більше провести часу з дітьми та зі мною. Але, на жаль, дитину забрали до дитя чого будинkу, а мати позбавили батьківських nрав. Сергія теж забрали. Оскільки ми дуже полюбили Єву і давно вже хотіли дитину, вирішили ми її удо черити. Тепер маю дві дочки, і я дуже щаслива.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *