Після сімейного ювілею свекруха сказала: -Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, де тут у тебе контейнер або пакети? Я зберу додому. Моя свекруха не перестає мене дивувати своїми звичками! Но…

ИНТЕРЕСНОЕ

Жадібна свекруха -Мама, я вже й не знаю, що і робити, — шукає розуміння і поради у своєї мами Олена, — начебто і люди непогані, ставляться до мене чемно, всі вуха моєму чоловікові прожужжали про те, як йому і їм всім зі мною пощастило. Але безпардонність просто зашкалює!

-Ти адже вже 5 років заміжня, — відповідає їй мама з посмішкою, — пора й звикнути, ну такі вони.- Та вже, — погоджується дочка, — а сказати — образяться і чоловік образиться, але насправді важко все це терпіти стає. Батьки чоловіка Олени, Олега, люди дуже прості, проте, сім’я у них міцна і непитуща. Крім Олега є ще двоє дітей, молодші сестра і брат. І не можна сказати, що Тамара Дмитрівна нав’язлива, але зустрічатися з родичами чоловіка, Олена воліє рідше. Тільки це не зовсім від неї залежить. -Ой, скільки салату та курячих ніжок залишилося, — зауважує Тамара Дмитрівна, припустимо, після сімейного ювілею, на якому сиділа разом з чоловіком, дітьми та родиною сина, що складається з нього самого, Олени та їх 3-х річної дочки, — де тут у тебе контейнер або пакети? Я зберу додому, нам не готувати і у вас не пропаде.

І такий підхід стосувався всього: цукерок і печива після чаювання, залишків пирога, приготовленого Оленою, трьох маринованих огірків, що залишилися в тарілці. — Чисто саранча, — каже Олена, — прийдуть на чай з тортом, так його залишки віднесуть і те, що у мене на столі залишиться, теж прихоплять. І адже матеріально не бідують, грошенята водяться, одягнені добре і харчуються вони гідно. — Ну, може, готувати зайвий раз не хочеться, дітям бере, — робить припущення мама Олени, — або реально боїться, що у вас з Олежиком пропаде і їй просто шкода продуктів? -Мама, — відповідає дочка, — не говори дурниць, — яким дітям? Сестрі Олега 21 рік, брату 19 років, а моя Вероніка не дитина чи що? І як, припустимо, можуть пропасти горіхи, сухофрукти та печиво? Не кажучи вже про те, що залишилися котлети я вранці б з дорогою душею чоловікові розігріла? А замість цього нам після їх візиту доводиться або до плити ставати, або в магазин йти. Нещодавно Вероніка вже сказала їм: «Бабуся, а залиш мені хоч конфеточка! ». Так що ти думаєш? Тамара Дмитрівна відповіла, що їй солодке шкідливо.

А заодно з цукерками завернула і два еклера, які сама ж до чаю і принесла! — Ну тоді це просто бзік жадібності якийсь, — каже мама, — що сам Олег з цього приводу думає? — А що він думає? Він одного разу сказав мамі, що вона немов з голодного краю приїхала і туди ж повертається. Образилася. Образа мами Олега вилилася в ще один головний біль: тепер Тамара Дмитрівна, мабуть, щоб згладити враження і показати, що і вона родині сина благодіяння надає почала приносити в будинок Олега і Олени різні речі. -Ось, — каже з порога, — а то вічно зображує, що ми тільки беремо, а нічого натомість не віддаємо. Я лампу настільну принесла, нехай внучка вечорами малює і очі не псує собі. — А лампа доброго слова не варто, — дивується Олена, — собі нову купили, а цю викинути шкода! А позавчора вона пакет ганчірок принесла. Я розбирати стала, ледь свідомість не втратила: майки брата чоловіка, старі треники свекра. Дзвоню, питаю, навіщо? — На ганчірки згодиться, — нітрохи не бентежачись каже Тамара Дмитрівна, — а закінчаться, я ще принесу.

— Не треба нам, мама, нічого тягнути, — каже Олена, — я цей пакет на смітник відправила в повному складі. І не лінь вам збирати і везти? — Горда ти дуже, — звинувачує Тамара Дмитрівна Олену, — я ж допомогти хочу. Ось Олена і не знає, як від такої «допомоги» відкрутитися, Олег рукою махнув, бери, мовляв, будемо викидати. — Днем Тамара Дмитрівна з дочкою зайшла, були десь неподалік від нас, — продовжує розповідь Олена, — я обідати їм запропонувала суп, другого не було, до чаю листкове печиво пекла. — А налий ти нам ще чайку, — попросила Тамара Дмитрівна, — ми ще печінок поїмо, додому ж таки не понесеш, ви ж скупіться. -Бабуся, — каже розумна Вероніка, — тато ще не пробував, і мені на полуденок залиш. Тобі мамка ще напече, — відповідає бабуся, нітрохи не бентежачись, — і не треба рости такий жадібної дівчинкою. — І що ти думаєш, — з обуренням згадує Олена, — сиділи, поки все остаточно не з’їли! А Вероніка ще і жаднюгою зростає? Як можна протистояти подібній безпардонності? Ніяк не можу звикнути до такої поведінки свекрухи, навіть не знаю, що з цим робити.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *