Свекруха моєї мами все життя прожила в столиці, а мама з моїм татом поїхали жити і працювати в невеличке містечко. Там вони від підприємства за сумлінну працю отримали квартиру, там я народилася.\
Бабусі моєї не стало 15 років тому, мені тоді було всього 14 років. Квартиру бабусі успадкував тато, таким було її бажання, але і його не стало 12 років тому і квартира дісталася навпіл мені і моїй мамі.
– Нічого з нею краще ми робити не будемо, – вирішила тоді мама за нас двох, – навіть здавати в оренду якось не хочу. Нехай стоїть просто, поїдеш, вступиш до університету і будеш там жити, тобі тоді буде набагато легше. Та й залишишся там потім, сім’ю створиш, а я до вас в гості буду навідуватися по можливості.
Так і зробили, як спланувала тоді наша мама.
Весь цей час я жила досить скромно, однокурсники навіть не знали, що у мене є своя двокімнатна квартира в столиці, думали, що я у рідні живу.
Після універу я влаштувалася працювати, познайомилася з Олегом, рік зустрічалися, потім вирішили розписатися і створити свою сім’ю.
Олег був родом з села, там у нього мама залишилася, батько і дві молодші сестри. І мама його має досить непростий характер.
Коли мама Олега приїхала на розпис, все випитувала, а чия квартира, а чому навпіл з мамою, а чи не хоче мама подарувати своїй єдиній дочці другу половину спадщини, щоб ми були спокійні, що потім ніхто не претендуватиме на наше житло.
– Наче у неї якийсь план визріває в голові, – поділилася моя мама своїми сумнівами зі мною, – в будь-якому варіанті нічого вона від цієї квартири не отримає, але дарчу оформляти не будемо. І так нормально, будемо жити так, як і жили до того, так буде правильно.
Через рік свекруха приїхала до нас з чоловіком: хотіла столицю побачити і в нас погостювати. І знову затіяла розмову, яка зовсім мені не сподобалася, якийсь недобрий осад залишився в душі:
– Сваха ще жінка молода, як на мене, гарна. Рано їй вдовою залишатися. Треба другу половинку їй знайти, разом веселіше. Ти зі мною не згодна?
– Захоче – знайде, – знизала плечима я, – я проти не буду, моя мама має право на щастя, хоча вона дуже щиро кохала тата, тому навіть не знаю, чи вийде вона ще колись заміж. Та й як я можу бути проти. Це її справа, її особисте життя.
– Ну ось, бачиш?, – переможно сказала мама чоловіка, – ми і дісталися до самого головного. Вийде мама твоя заміж знову, а якщо щось трапиться, кому успадковувати? Будеш квартиру з чужою людиною ділити! Я ж про тебе думаю, в першу чергу. Треба, щоб мати всю квартиру на тебе оформила.
Представили собі ситуацію? Мою маму свекруха не тільки вже заміж видала, але вже і про те, що щось статися може придумала, і спадок після неї поділила з гіпотетичним моїм вітчимом. Ну як так можна?
Мамі чоловіка я тоді сказала дуже чітко: нехай не лізе не в свою справу. Потім я чекала дитину, народила дочку, пару років мама Олега не приїжджала. А потім подзвонила:
– Я до вас дня на три вирішила приїхати. Ні одна. У мене до тебе важлива розмова є.
– Що такого сталося? – питаю.
– Не по телефону, – каже, – я квиток вже взяла, та й внучку побачити хочеться.
Ну їде, так їде. Місце є, приймемо, адже це ж все таки мама мого чоловіка, рідна бабуся моєї донечки.
Вона привезла внучці подарунки, весь день з нею гралася, а коли ми поклали дівчинку спати, то і вирішила знову зі мною серйозно поговорити. Тема? Все та ж: мамина половина квартири.
– Не хочеш, щоб мати на тебе переписувала свою частку, нехай переписує на внучку. Вона ж їй рідня.
– А ви на внучку, – питаю, – що перепишите? Як нічого? А чому моя мама повинна? І для цього ви їхали? Так втомили мене ці розмови на тему моєї мами і її квартири! Не варто лізти не в свою справу.
Ображена свекруха свій візит згорнула: поїхала в своє село наступного вечора. А чоловікові я сказала:
– Бачити твою маму я в своєму будинку більше не хочу!
Може бути чоловік і образився, але виду тоді не подав. Навіть погодився зі мною, що мама його трішки перебільшує, можливо, вона й не права: ну яка їй різниця кому належить друга половина квартири, в якій ми живемо? Адже не йому ж, і йому не буде належати ніколи.
Приблизно півтора роки пройшло в такому русі:
– Мама дзвонила мені, просилася приїхати з сестрами до нас на тиждень, погостювати хочуть.
– Ні, орендуй їм квартиру. Я бачити твою маму тут не хочу. На нейтральній території зустрічайся з ними, сестри можуть в гості прийти, а твоїй мамі я не рада більше, ти сам прекрасно розумієш чому.
– Добре.
До моєї мами я з донькою їздила удвох: я в декреті була, а чоловік працював. А тут вона подзвонила і сказала, що надумала до нас в гості приїхати, провідати, гостинців привезти, подарунки для внучки вибрала вже, хоче подивитися, як живемо, десь прогулятися і в кіно сходити.
– Добре, – кажу, – візьму на роботі тиждень вихідних за свій рахунок, погуляємо всюди.
– А хто це до нас в гості їде, – чоловік підняв одну брову, – теща, мати твоя?
– Так, – відповідаю, – мама вирішила приїхати на тиждень.
– Сподіваюся, що вона не буде жити тут? Орендуй їй квартиру і зустрічайся на нейтральній території. З моєю мамою ти вчинила так само. А чому для твоєї повинні бути інші умови? Я тут бачити тещу не хочу!
Я навіть розреготалася, думала, що олег так просто жартує. Порівняв теж. Свекруха, яку нормально приймали, але яка втомила своїм втручанням в те, що її не стосується, і мою маму!
– Взагалі, – кажу чоловікові, – мама до себе їде! Якщо пам’ятаєш, половина квартири досі їй належить! А ще, Олежн, друга половина цієї квартири належить мені. Була б твоя власність – міг би вказувати, кого ми приймаємо. А так, вибач.
– Ну якщо ти вважаєш, що я тут не можу щось вирішувати, то коли приїде теща, я піду з дому. Кімнату орендую, щоб з нею не зустрічатися.
– Приїде, звичайно, – знизала плечима я, – орендуй, що хочеш. І я за всі ці роки жодного разу тобі за цю квартиру навіть слова докору не сказала, ви зі своєю мамою лише постійно не задоволені. І що тобі зробила моя мама? Квартиру віддала, в якій ми живемо? А могла б продати, здавати і жити в провінції розкошуючи!
Чекаємо маму мою в гості через 3 тижні. Більше на цю тему не розмовляли. Відносин колишніх немає, чоловік мовчить, ображається. А я думаю, що якщо орендує готель і піде з дому, коли мама приїде, то назад я його не прийму. Нехай їде до свекрухи, мабуть, яблучко все ж від яблуньки далеко не покотилося.
Я нічого їм не зробила, а залишилася винна в усьму. Що не так зробила моя мама.