Справа була літнім ранком. По шосе їхав дорогий автомобіль, на передніх сидіннях якого сиділи двоє не менш дорого одягнених чоловіків. А ззаду тихенько сиділа 70-річна бабуся Валентина Олександрівна. Вона з сумом дивилася у вікно і сльози текли по її щоках.
Тим часом автомобіль вже був приблизно в 20 кілометрах від рідного її села. В тому селі вона виросла, і до цього дня там стоїть батьківський будинок, в якому з тих часів нікого не було. Старенькій лізли в голову спогади. Про те, які чесні і добрі були раніше люди, про перше кохання.
Інші тоді були часи, і як хотілося їй назад в них повернутися .. Всі були дружні, один за всіх і всі за одного, не те що зараз. А два її сина в цей час були в чудовому настрої, адже вже зовсім скоро в їх власність перейде трикімнатна квартира майже в центрі міста, власницею якої якраз і була ця бабуся, їх мама.
Через годину вони вже заїхали в майже покинуте село. Зараз звичайно воно було зовсім іншим, адже коли в ньому проживало майже 500 осіб, в центрі перебувала школа і магазин, а поруч з ними – палац для молоді, в якому по вихідних влаштовували дискотеки.
Тим часом розкішний джип під’їхав до зовсім невеликої і вже майже розваленої хатинки. У це і перетворився будинок, в якому Валентина Олександрівна росла.
-Ну ось мам, ми приїхали! Дивись, відмінний будинок, ділянка он яка велика, природа, тобі саме те для здоров’я! – сказав молодший син, виходячи з-за керма.
Старенька тремтіла і тихенько плакала. Вона зайшла в будинок, в якому все було ніби в капсулі часу. Нічого не змінилося. Старий комод, покрився пилом, пічка, на якій вона в дитинстві обожнювала спати, фотографії її батьків на поличці. Бабуся присіла на стару табуретку біля вікна і почала дивитися на город, який вже перетворився на поле бур’янів.
-Все, мама, ми тобі піч розтопили, проживеш, впораєшся. Якщо що дзвони нам, а так ми через тиждень тебе відвідаємо.
Машина поїхала, мужики були раді. А та, все ще плачучи, почала потихеньку протирати пил і облаштовуватися.
Провідати невдячні діти свою маму вирішили аж через рік, вони заїхали на подвір’я її будинку і не повірили своїм очам: доглянута грядка, коза, порося, курки.
Старенька підбігла до своїх хлопчиків, запропонувала склянку свіжого молока. Вони не могли повірити своїм очам, їхня старенька мама ніби отримала другу молодість: бігала по грядці і віддавала їм свіжі овочі, вона повністю заповнила їхній автомобіль врожаєм.
Через рік хлопці знову знову приїхали в село і картина поставила їх в ступор: 5 кіз, двоє порося, кролики, курки, старенька навіть теплицю побудувала! І постійно дзвонив телефон. Валентина Олександрівна зробила такий-собі бізнес: заморожувала молоко, а потім відпрявляла його поштою своїм покупцям.
Після цього сини все частіше почали приїжджати і пропонувати свою допомогу, адже їхній бізнес якраз почав сипатися. Дійшло до того, що вони вже у відкриту почали просити в старенької гроші. Але Валентина Олександрівна – розумна жінка, вона ще не забула, чому тут опинилася, старенька здружилася з сусідкою і підписала договір про довічне утримання. Адже на синів у неї немає надії.