Я фарбувала меблі в гаражі, а моя 3-річна дочка малювала крейдою на бетонній підлозі. Аж раптом вона вимовила: “Я рада, що Бог зробив тебе моєї матусею” . Я не була готова до цього і перепитала: “Що? “На цей раз у неї вийшла більш незграбна фраза: “Я рада, що ти моя матуся від Бога” .
Мої очі наповнилися сльозами. Потім моя маленька почала молитися: “Боже, дякую тобі за те, що ти дав мені мою матусю. І спасибі тобі (цього я не розібрала). Спасибі тобі за те, що вона готує мені сніданки і що ми будемо сьогодні готувати гарбузові бісквіти. Сподіваюся, вони у нас вийдуть”.
Потім вона відкрила очі і пішла малювати далі. ” Хто навчив тебе всього цього?” – запитала я, намагаючись перебороти ком, що застряг у горлі. Їй всього три роки, і я поняття не мала, що в її маленькому сердечку може бути стільки подяки. Зазвичай наша дочка ніколи не хотіла молитися вголос, навіть коли ми заохочували її. Дивно, що її маленьке сердечко може вміщати в себе більше любові, ніж я могла собі уявити, а її думки можуть охоплювати такі поняття, як Бог, любов і вдячність …
“Спасибі, Шейла , – сказала я, посміхнувшись. – Я дуже рада, що Бог послав мені таку донечку” . Я б обняла її, якби мої руки не були в білій фарбі, а між нами не було такої великої відстані. Я думала, що це кінець розмови, але дочка задала ще одне питання …
“Тобі довелося довго чекати мене, мамочко?” – запитала Шейла. Я розповідала їй цю історію сотню раз, але вона хотіла почути її знову. Я підійшла до неї ближче: “Так, люба. Я просила Бога про дитинку знову і знову, але Він довго не давав її мені. А потім, коли ми з татом дізналися, що ти у мене в животику, ми були такі щасливі!”
“Ти знаєш, чому Бог так довго не давав тобі дитинку?”– запитала дівчинка. “Ні, сонечко, я не знаю” , – здивовано відповіла я.
“Я знаю, чому , – сказала дочка. – Тому що Він створював мене”.
Я подивилася в її глибокі блакитні очі, які здавалися просто неземними; її кучеряве світле волосся пропускало крізь себе сонячні промінчики. У той момент мені здалося, що їй тисяча років.
“Він створював мене” – цієї відповіді мені було досить. Звичайно! У цьому було стільки сенсу! Дивлячись на неї в той момент, я розуміла, що ця дитина дуже довго спала у Бога на грудях, як ніби небеса не хотіли відпускати її.
Я пишу це для всіх, хто вже дуже довго молиться про появу діток. Я пишу це для тих, хто вже втратив надію коли-небудь завести малюка. Не впадайте у відчай, не гнівайтесь на Бога. Він чує ваші молитви. Просто поки що він створює вашу дитинку.
Я не знаю, чи з’являться у вас діти при пологах чи при усиновленні. Нам не дано зрозуміти, як все влаштовано на небесах, але, можливо, Бог так довго не дає вам малюка, тому що він творить справжній витвір мистецтва. І одного разу ваш малюк скаже вам: “Бог просто творив мене дуже довго“. І це і буде ваше щастя. Просто дочекайтеся його.