Рік тому чоловік повернувся з Америки. Я його не впізнаю – зі мною він майже не говорить, весь час або мовчить, або йде на весь день з дому. А місяць тому Олександр ошелешив мене, що йде від мене, бо в нього є інша жінка. З нею він познайомився в Америці і, виявляється, там вони навіть жили разом. Катерина, так звати цю жінку, родом з України, з сусіднього містечка. Вона зараз теж повернулася додому і вони вирішили зійтися
Мені 55 років, скоро вже і пенсія, але ще працюю, хоч сил все менше, здоров’я вже не те. А проблема у мене банальна – мене кинув чоловік! Тільки відзначили срібне весілля, а він кинув мене і пішов до іншої. Прожили ми з ним по роках більше, тільки дата весілля така була.
Жили ми з чоловіком дуже добре. Олександр часто їздив на заробітки за кордон, спочатку в Польщу, а 10 років тому йому перший раз відкрили візу в Америку. То ж чоловіка останнім часом не бувало вдома по кілька років. Я з цим мирилася, бо так наше життя вийшло на зовсім інший рівень. У нас нарешті з’явився великий заміський будинок, тепер ми могли собі дозволити багато з того, про що колись лише мріяли.
Є у нас дочка, їй 25 років, тільки вона живе за кордоном. Чоловік в свій час наполіг, щоб вона їхала вчитися в Австрію. Навіть оплатив їй навчання. Відучившись, донька залишилася там жити, знайшла гарну роботу. А нещодавно вийшла заміж. Народилася донька, то ж повертатися додому вона не планує.
Рік тому Олександр повернувся з Америки, мав повертатися знову, але через події, що відбуваються в світі, затримався вдома. Я чоловіка не впізнаю. Зі мною він майже не говорить, весь час або мовчить, або йде на весь день з дому.
А місяць тому Олександр ошелешив мене, що йде від мене, бо в нього є інша жінка. З нею він познайомився в Америці і, виявляється, там вони навіть жили разом. Катерина, так звати цю жінку, родом з України, з сусіднього містечка. Вона зараз теж повернулася додому і вони вирішили зійтися. Жінка молодша за мого чоловіка на 12 років.
Олександр просив прийняти його рішення, каже, що хоч більше мене і не любить, але поважає, тому залишає мені наш будинок. Іде до Катерини практично з пустими руками, правда, забирає свій автомобіль.
Я розумію, що вплинути на ситуацію ніяк не зможу, бо добре знаю характер свого чоловіка. Крім того, за час, поки чоловік працював за кордоном, ми стали чужими один одному. Але я собі не уявляю, якою буде моя старість. Самотність, нехай і в шикарному будинку, мені гарантована.
Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, просила його одуматися. Не знаю, що він там їй наговорив, але після розмови з батьком донька порадила мені змиритися. Пропонувала мені на Різдвяні свята приїхати до неї в Австрію, трохи розвіятися. Сама вона приїхати, мене підтримати, адже у неї маленька дитина.
Напевно мені на долі написано – залишатися до старості одинокою. Будинок є – великий і затишний, але тепер порожній. А я так мріяла, що в ньому ми з чоловіком будемо разом старітися.
Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї жінкою не зростеться: він гордий. Хоча я відчуваю, що там все зростеться – у них все добре! Знайома розповідала – що у них любов неземна, він їй квіточки носить і продукти пакетами! Але мені від цього не легше, тільки душа розривається.
Все з рук падає, працювати немає бажання, в домі тиша і пустота. Що мені робити, як все це пережити? Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще візьме мене заміж.
