Посеред ночі я почула, як у будинок входить хтось, а потім сталося те, про що я досі не можу забути

ИНТЕРЕСНОЕ

Сина поклала спати. Лежу поруч, колупаюсь у соц. мережах. Чую хтось тихенько відчиняє ключем вхідні двері. Від страху мало серце не зупинилося. Ключі є тільки у чоловіка та свекрухи. Навіщо їй приходити вночі? А чоловік на роботі. Він пожежник, місце роботи за 50 кілометрів від будинку. А якщо це зло дії? І від страху вже не можу дихати, шукаю в кімнаті щось важkе, щоб було чим себе захистити. Вже чуються тихі кроки у коридорі. Двері спальні обережно відчиняються, а там …

A там свекруха. Те, що ситуація абсу рдна, не те слово, але я була рада, що це була вона. — Тань, ти спиш? Я одягла халат: — Що ви тут робите Лідія Павлівна, у такий час? Я від страху мало не померла. – У подруги була в гостях. Подумала, до вас зайти. — Ну, ходімо на кухню чай пити. Сіли за стіл. — Ну, розповідайте, Лідію Павлівно, що за подруга у вас і що за посиденьки в таку годину? Для чого не попередили? Ви ж знаєте, Сашко на роботі! -Добре, скажу на чистоту. Я чула, що в тебе залицяльник з’явився. Хотіла перевірити, чи це так. У мене волосся дибки встало. — Який ще залицяльник? Хто сказав? Маячня яка! У нас наче хороші стосунки, ви що хочете їх зіnсувати? — Голос ти свій на мене не підвищуй! А сказала мені баба Люся. Побачила тебе з чоловіком у парку. І Оля бачила. Подзвонила мені і сказала: <<Твої розлучилися чи що? Таню твою бачила з одним хахалем>> — Значить, ці напівсліпі баби побачили мене з хахалем, так?

Вони мене кілька разів бачили у своєму житті, і так запам’ятали? І як виглядаю, і в що вдягаюсь? Та й бабки вісімдесятирічні. — По-перше, їм ще немає вісімдесяти. А по-друге, я хотіла сама уточнити. Не можу ж я припустити, щоб єдиного мого сина обма нювали. — А якби я подумала, що то rрабіжник, і зі сковорідкою по голові вам заїхала? Що було б?.. Ненормальна, на кого мені немовля залишити, щоб із мужиками шлятися? Добре вигадано! Ну все викликаю таксі. — Щось мені стало поrано. — Це зі мною не пройде. Прийміть таблетку і до побачення. — Тільки синові не кажи. Посва ремося я не переживу. Ще й умови хотіла ставити, стара. Нарешті непрохана гостя пішла. Ніяк не змогла заснути від аrресії. А я думала, що пощастило зі свекрухою. Як же мене впізнали на прогулянці? Я ж одяг сестри одягала і була в окулярах.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *