Стою в черзі в ап теці. Поперед мене двоє людей: не по сезону одягнена бабуся і молода мати. Бабуся підходить до віконця, простягає рецепт і каже: «Донечко, мені тільки перші лі ки.»

ИНТЕРЕСНОЕ

Стою в черзі в ап теці. Поперед мене двоє людей: не по сезону одягнена бабуся і молода мати, що прогинається під вагою дитини на руках. Бабуся підходить до віконця, простягає рецепт і каже: «Донечко, мені тільки верхні лі ки, a то y мене грошиків боюся не вистачить». Ап текарка знаходить лі ки і каже — з вас стільки-то. Літня жінка погано слухають пальцями копається в пошарпаному гаманці, дістає останні монетки і тут виявляється, що їй не вистачає кілька гривень, щоб отримати лі ки. Ап текарка відводить очі, забирає блістер і переходить до обслуговування молодої матусі.

Бідна жінка відходить до вікна і зі сльо зами на очах намагається укласти свої гроші назад в гаманець. В той момент я більше не могла ні про що думати, крім того, що я повинна допомогти цій людині. Я підійшла і запропонувала свою допомогу. Спочатку бабуся не повірила. Вона дивилася на мене як на іншопланетянку. Очі її все моргали і сль оза, майже досягла підборіддя, раптом завм ерла. Потім, мабуть, до її свідомості все-таки дійшла думка, що їй пропонують безоплатну допомогу, і вона вхопилася за мою руку так, ніби я намагалася втекти. Її чіпкі пальчики кліщами вп’ялися в мою руку, так, що навіть стало бол яче.

Мені ще тоді подумалося, що так ймовірно хапаються за останню надію. Ми підійшли до віконця, бабуся знову простягнула рецепт. Тільки тепер вже сказала я: «Все по списку, будь ласка». Тут я знову на собі випробувала погляд як на інопланетянина — тільки вже з боку ап текарки. В кінці я додала список потрібних мені лі ків, за якими сама прийшла в ап теку, a то мало не забула в пориві ентуз іазму. Коли ми виходили з бабусею з ап теки, вона тільки те й твердила:

«Спаси тебе Б о г, донечка». Я засунула їй в кулачок двісті гривень, але вона відмовлялася і намагалася піти. З го рем навпіл вдалося переконати бабусю, що це робиться від щирого серця. Коли я проводжала поглядом її повільно шаркающую фігуру, то мені раптом чомусь так стало соромно. Неначе це особисто я була винна, що наші старі не можуть собі купити елементарних лі ків. З того часу я особливо трепетно ставлюся до людей похилого віку в магазинах, ап теках, або які просять милостиню.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *