Жінка стояла біля вікна і по її обличчю текли сльози. За вікном тихо падав сніг, а за парканом вирувало життя. Був переддень Нового року

ИНТЕРЕСНОЕ

Інна Романівна в минулому працювала головним інженером на заводі. Вона багатодітна мама — у неї троє дітей: дві дочки і син. Жінка довго не могла влаштуватися на новому місці проживання. А звикати їй довелося до життя в будинку для людей похилого віку. Багато років тому, Інна Романівна жила цікавим, яскравим, насиченим життям. Жінка встигала все: виховувала дітей, вела господарство і по повній працювала на роботі. Як вона все це поєднувала, знає тільки вона сама…

Дітям, з раннього дитинства вона прищеплювала любов до близьких і доброту, але, мабуть, щось упустила у вихованні нащадків. Настав час, коли Інна стала старою, безпорадною жінкою. Але діти не захотіли покращити її старість. Син Іван давно переїхав жити і працювати в інше місто. Ваня надсилає їй листівки на Новий рік, і на цьому увага і турбота закінчуються. Доньки жили в цьому місті, але у них давно свої сім’ї і турботи …

Жінка стояла біля вікна і по її обличчю текли сльози. За вікном тихо падав сніг, а за парканом вирувало життя. Був переддень Нового року. Перехожі поспішали додому, в руках у них були пухнасті ялинки. На обличчі Інни застигла посмішка. Жінка закрила очі і згадала, з яким нетерпінням раніше чекала цього свята. Адже цей день був днем ​​її народження. Вона запрошувала багато гостей, вдома панувала весела і радісна атмосфера. А зараз, вона самотньо сидить в цій комірчині. Навіть її подруга по нещастю, Віра Петрівна, десь ходить з самого ранку. Можливо, їй набридло дивитися на сумне обличчя Інни.

Раптом хтось постукав у двері.

— Зайдіть! — голосно сказала жінка. Двері відчинилися і в кімнату увійшла делегація з бабусь, яку очолювала Віра Петрівна. — Вітаємо з Днем народження! Бажаємо великого щастя і міцного здоров’я! — задерикувато крикнула одна з бабусь і презентувала Інні вовняні шкарпетки.

— Ой! Дякую, дівчатка! Як несподівано. — розгубилася іменинниця. — Віро, ти чому мене не попередила?

— Тоді б сюрпризу не вийшло! — сказала Віра Петрівна, дістаючи величезний торт. — Сідайте, зараз будемо чаювати і торт їсти. — заметушилася Інна Романівна.

Бабусі засиділися допізна. Спочатку відзначили День народження, а потім — Новий рік. Бабусі поринули в спогади і співали пісні. При цьому, жодна з жінок жодного разу не згадала про дітей. Швидше за все, мешканцям цього будинку не хочеться думати про це. Інна Романівна трохи підбадьорилася. Очі загорілися живим блиском, адже до цього вона дивилася поглядом побитої собаки. Гості сиділи майже до ранку, потім розійшлися по кімнатах. Інна довго не могла заснути. Сон прийшов тільки вранці.

— Мама! Мамочка! Вітаю тебе з Днем Народження і з Новим Роком! — почула вона десь далеко.

Старенька посміхнулася, адже вона побачила уві сні свого Іванка. Як він виріс, справжній чоловік став.

— Мамочко, прокидайся! Що з нею? Вона захворіла? — запитав він у чергової.

— Все добре. Вони з дівчатками Новий рік відзначали до ранку, — сказала та. Інна прокинулася і, відкривши очі, мало не впала з ліжка від несподіванки:

— Іванко? Це ти? Я не сплю? Це був не сон? — жінка на секунду втратила дар мови, а потім заплакала від щастя.

— Це не сон. Мамочка, я тільки після приїзду дізнався, що Машка з Юлькою відправили тебе сюди. Я приїхав вчора без попередження, хотів сюрприз зробити … А тебе немає … Чому ти мені не сказала, що ти в будинку для літніх людей? Я навіть подумати не міг про це …

— Зі мною все добре, синку. Вчора подруги привітали мене з Днем народження, і ми всі разом Новий рік зустріли. — на обличчі матері з’явилася сумна посмішка.

— Давай збирайся швидше, часу і так обмаль. Я квитки вже купив. Поїзд сьогодні вночі.

— Куди збиратися? — не зрозуміла Інна.

— Як куди? Додому. Не переживай, дружина у мене дуже хороша і чекає коли ми приїдемо. Хоч з онуком поняньчишся.

— Іванко. Я навіть не очікувала, що так вийде. — жінка розридалася.

— Годі плакати, збирай речі. Я тебе чекаю. Тут тобі немає чого робити.

Віра Петрівна сиділа поруч і очі її були повні сліз. — Збирай валізи, Романівна. Чого думаєш? Син ось який хороший у тебе виявився!

— Так. Іванко у мене золото, весь в батька. — Інна Романівна заусміхалася і почала збирати сумки.

А ви вірите в дива напередодні свят?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *