Навіть в останні хвилини життя батьки думають про своїх дітей. Чи достатньо ми цінуємо наших матерів та татусів? Подумати тільки, скільки терпіння, часу і власного здоров’я їм довелося віддати, щоб виростити гідних людей.
Батьки дбали про нас, коли ми самі не могли цього робити. Такий вік настає і у них самих. Звичайно, кожен з батьків хотів би отримати у відповідь турботу від своєї дитини, але діти часто вирішують, що спеціалізована установа подбає про батьків краще.
Але частіше це відбувається тому що людина перекладає з себе відповідальність. Банальне небажання витрачати свій час на хвору людину призводить до вирішення відправити свого батька або маму в будинок для людей похилого віку. Це найлегший і, на перший погляд, нешкідливий спосіб втекти від догляду за батьком. Насправді ж, будинок для людей похилого віку – справжнє пекло.
Ця історія якраз про таку сім’ї. Батько помер, мати почала хворіти. Син відчував брак часу і це послужило для нього приводом відправити свою маму до притулку. Хлопець, звичайно, відвідував матір, але не часто.
В один день йому повідомили, що його мама скоро помре. Син дуже злякався, примчав до неї в повній розгубленості. Він запитав, що може зробити наостанок для матері, чи може чимось допомогти їй.
Мати попросила його лише про одне: обладнати притулок холодильниками і вентиляторами. Прохання було незрозуміле синові, адже він не знав, що на протязі цих років його мати лягала спати голодною, бо їжа псувалася без холодильника. Він запитав, чому вона не сказала йому про це раніше.
На це питання мама відповіла, дивлячись синові в очі: «За цей час я навчилася справлятися зі спекою, звикла засипати голодної. Моє прохання – це страх за твоє майбутнє. Я боюся, що не звикнеш ти, коли твоя дитина прийме рішення віддати тебе в місце, схоже на це … »
Поділіться цією історією з близькими і може вона нагадає їм про те, як багато для нас роблять наші батьки.