Коли не стало мого чоловіка, то свекри мали зі мною серйозну розмову. Вони знали, що я ще молода, але просили, щоб я більше не виходила заміж, а берегла пам’ять про їхнього сина, а вони мені допомагатимуть. А погодилася, адже дуже кохала свого чоловіка і виходити заміж більше не планувала. Та відтоді минуло 10 років і моє життя змінилося повністю. Свекри тепер стороною мене обходять, але мені дуже шкода їх…

ИНТЕРЕСНОЕ

Коли не стало мого чоловіка, то свекри мали зі мною серйозну розмову. Вони знали, що я ще молода, але просили, щоб я більше не виходила заміж, а берегла пам’ять про їхнього сина, а вони мені допомагатимуть. А погодилася, адже дуже кохала свого чоловіка і виходити заміж більше не планувала. Та відтоді минуло 10 років і моє життя змінилося повністю. Свекри тепер стороною мене обходять, але мені дуже шкода їх.

Коли закінчила школу, то я відразу вийшла заміж. З Андрієм ми почали зустрічатись ще в школі. Через пів року після весілля у нас з’явилася маленька та гарненька донечка, ми її просто обожнювали усі. Життя текло своєю чергою день за днем.

Все як у людей, розмірено поступово, здавалося так буде завжди, і нашому щастю кінця та краю не буде. Ми кохали один одного, завжди розуміли з пів слова, йшли один одному на поступки і майже ніколи не сперечалися між собою.

Одного разу Андрій поїхав у відрядження. Ще вночі я зрозуміла, що він не повернеться, душа підказала, навіть не знаю, як це пояснити, от бачиш людину перед собою ніби востаннє і все. Вранці мені повідомили, що його не стало. Я не пам’ятаю, що було далі. Далі все просто змішалося в якомусь тумані.

Я думала, мені ніколи його не забути. Пройшов рік, а я пам’ятала його обличчя, голос, жести. Я дивилася на доньку і бачила у ній свого чоловіка. Всю себе я намагалася віддавати дитині. До нас часто приходили свекри, у розмові вони давали мені зрозуміти, що я маю берегти пам’ять їх сина і ніколи його не забувати, адже я була його дружиною. Натякали, щоб я більше нікого не приводила в дім. А я мовчала у відповідь, тоді мені було байдуже.

Пролетіло цілих 10 років, вони були справжньою вічністю для мене. Пролетіли вони дуже швидко, зараз здається немов одна мить. Я все забула. Забула його ходу, погляд, його тепло, сміх, голос. Зараз у мене є другий чоловік і ще двоє синів.

Щаслива й дружня сім’я. Чоловік прийняв мою доньку як свою рідну і вона називає його татом. Все, що відбувалося до цього, здається мені якимось вигаданим сном.

Час лікує – це правда. В житті можуть бути такі круті повороти, що і придумати складно. Не потрібно зациклюватися на важких життєвих негараздах, будь-що потрібно просто пережити, так це важко, але жити потрібно далі, адже життя дуже коротке, не потрібно час втрачати даремно.

Але, якщо чесно, мені трохи незручно перед своїми свекрами, вони ще й досі дивляться на мене з якимось осудом в очах, хоча ніколи й словом мені не дорікнули. Я мовчу, бо щиро розумію їх, це їх дитина, але я теж маю право на своє жіноче щастя.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *